Автор: Ірина Андрейців, редакторка відділу «Здоровʼя»
Категорії: Здоров’я
Про цев інтерв’ю LB.uaрозповів керівник Директорату високотехнологічної медичної допомоги та інновацій уМОЗВасиль Стрілка.
Коли у пацієнта в реанімації є три бали за шкалою ком Глазго, збирається консиліум лікарів і проводитьдіагностику смерті мозку.Стрілка каже, що вона не може давати похибки: «Якщо дослідження показує, що кровотоку в мозку немає, то його там немає».
Якщо консиліум констатував смерть мозку, людина вважається померлою відповідно до законодавства. Адже біологічна смерть незворотна. Далі медики дивляться, чи є в уже померлого протипоказання до донорства. Наприклад, інфекційні захворювання. Важливо, що при цьому в людини ще має битися серце, інакше донорство неможливе.
Якщо після діагностики смерті мозку не виявили протипоказань, померлого вважають потенційним донором.
Тоді трансплант-координатор лікарні, в якій є донор, спілкується з рідними щодо згоди на вилучення органів, організовує проведення досліджень та вносить всі дані в ЄДІСТ, Єдину державну інформаційну систему трансплантації.
Якщо рідні дали згоду на вилучення органів, донору роблять дообстеження, і тільки тоді автоматизована система ЄДІСТ за алгоритмом підбирає потенційних отримувачів органів, які погодилися дати рідні. Наприклад, можуть дозволити вилучення печінки і нирок, але не серця.
Спочатку алгоритм шукає, чи є по Україні пацієнти, які мають екстрений статус для пересадки. Тобто, якщо цим людям не буде органу для пересадки в найближчі дні, вони помруть.
Якщо є така людина і вона базово сумісна за групою крові та антропометричними даними (50-річна нирка 6-річній дитині не підійде), система насамперед пропонує органїй.
Трансплант-координатор центру трансплантації перевіряє, що з нею зараз, та інформує про це Український центр трансплант-координації. Бо вчора людина могла бути живою, нині уже ні.
Далі проводять додаткові дослідження, перевіряючи сумісність. Якщо все ок і лікарі-трансплантологи вирішують оперувати, планують пересадку. Якщо екстреного реципієнта, тобто людини, якій терміново потрібен донорський орган, немає, або щось не підійшло, система шукає далі.
Перевіряє, чи має «база вилучення»договір про співпрацю з якимось центром трансплантації.Якщо має — шукає спочатку отримувачів органа там, чи є збіги. Якщо лікарня має кілька договорів з центрами трансплантації – шукає одразу серед кількох списків очікування. Якщо лікарня не має договору з жодним центром трансплантації, система шукає одразу по всій країні метчі.
Коли є кілька людей, яким потенційно підходить конкретний орган, система перевіряє, хто з них довше в черзі, хто дав прижиттєву згоду на вилучення органів у разі своєї смерті.
«Це теж враховується. От я дав прижиттєву згоду, а хтось ні. Всі інші критерії у нас однакові. То більш справедливо дати орган мені, бо я був готовий дати свій комусь», — пояснює Стрілка.
І так система автоматично формує список черги з тих, кому базово за показниками підходить орган, який ще не вилучили, але вже отримали на нього згоду від родичів.
Далі центр, хто вище в списку, може погодитися взяти орган або відмовитися від нього з якихось причин. Наприклад, померла старша людина, а їхньому пацієнту – 20 років, і вони б хотіли йому більш молоде серце. І вирішують почекати на потенційну появу іншого донора.
Чи можуть тут бути зловживання з боку лікарів? Коли пацієнтам вище у списку не телефонують, але відзначають, що вони відмовилися, чи хворі, чи за кордоном тощо, і так орган дістається «за домовленістю»?
Василь Стрілка відповідає, що пацієнту дійсно можуть не додзвонитись, або у нього можуть бути протипоказання прямо зараз, або він може відмовитись від трансплантації саме зараз:
«В будь-якому разі, такі випадки фіксують на папері з підписом відповідальної особи, що дає можливість розібратись у разі необхідності. Остаточний вибір реципієнта відбувається на підставі результатів імунологічного дослідження на сумісність, ці результати теж документуються».
Найбільша проблема системи трансплантації зараз, за словами Стрілки,не в центрах трансплантації, а у відділеннях інтенсивної терапії та реанімації по всії Україні.
Через це МОЗ створило систему, яка підштовхуєлікарні і центри трансплантації до співпраці.
Розвиватися є куди, адже наразі в Україні проводять лише близько10% трансплантацій від реальної потреби.
